Максимальна молекулярна вологоємність

Максимальна молекулярна вологоємність ґрунту вказує на здатність ґрунту утримувати воду завдяки молекулярному притяганню між твердими частинками та водою. Цей параметр є критично важливим для розуміння водозабезпеченості рослин та їх здатності витримувати періоди посухи.

Максимальна молекулярна вологоємність близька до вологості в’янення, що є показником мінімальної вологості, при якій рослина ще може функціонувати. Вона відображає кількість зв’язаної вологи в ґрунті, яка не доступна для рослин. Різниця між максимальною молекулярною вологоємністю та вологостю в’янення показує обсяг води, яку можуть використовувати рослини.

Значення максимальної молекулярної вологоємності залежить від типу ґрунту та його текстури, особливо від вмісту мулу. Наприклад, чорноземи зазвичай мають високу молекулярну вологоємність через свою багату гумусову складову та дрібнодисперсну структуру. Натомість піщані ґрунти мають набагато нижчу вологоємність через більші пори та меншу площу поверхні для взаємодії води з частинками ґрунту.

Для визначення максимальної молекулярної вологоємності можна використовувати методи, такі як центрифугування або плівкова рівновага. Метод плівкової рівноваги включає використання сухого фільтрувального паперу, який при тісному контакті з вологим ґрунтовим зразком абсорбує воду, залишаючи лише плівкову воду, яка сильно зв’язана з частинками ґрунту. Цей метод є доступним та легким у виконанні, що робить його популярним в лабораторних дослідженнях.