Торф’яні ґрунти

Торф'яні ґрунти — це підтип болотних ґрунтів, що визначаються в умовах високого зволоження атмосферними і ґрунтовними водами, в результаті затримки поверхневих вод чи через невелике розташування ґрунтових вод, а також під впливом вологолюбної рослинності та наявності болотної флори.

Торф — це органічна порода, утворена з органічних залишків, що перетворилися під час болотного обґрунтування та збереглися під наростаючим шаром рослин в анаеробних умовах.

Торфоутворення — процес кумуляції на поверхні підстави нерозкладених чи частково розкладених залишків болотної рослинності через слабку мінералізацію і гуміфікацію в умовах високого зволоження. До процесу торфоутворення залучені гіпнові і сфагнові мохи, зозулин льон, різноманітні осоки, пухівка, очерет, рогіз, журавлина, багульник, а також верба, вільха, береза, осика і сосна.

Класифікація обґрунтувань:

• За глибиною торфового шару: невеликі (50-100 см), середньоглибокі (100-200 см), глибокі (понад 200 см).
• Різновиди торф'яно-болотних та торф'яних підстав: содовосолончакові, залізисті, поховані, осушені.
• За ступенем розкладу органічних речовин: слабко- та середньорозкладені, гуміфіковані, перегнійні та мінералізовані.

Торф'янисто-болотні підстави з профілем болотних підстав мають поверхневий шар торфу до 20 см, а торф'яно-болотні — від 20 до 50 см, що формується в умовах сталого перезволоження.

Властивість підстав залежать від зольності та ступеня розкладу торфу. Зольність торфу нижніх боліт досягає до 25%, верхніх — до 5%. Кислотність залежить від зольності: верхній торф є високоокислим, низинний — слабоокислим чи нейтральним, іноді слаболужним при використанні жорстких вод. Зі збільшенням розкладу торфу досягається його щільність і зменшується пористість та водоутримувальна здатність.