Іржа корончаста (овес)

Ознаки ураження

Корончата іржа поширена повсюдно, проявляється зазвичай після викидання мітелки або до початку наливу зерна. На листках, їхніх піхвах і рідше на стеблах утворюються розсіяні жовтогарячі округлі або овальні уредопустули діаметром 0,5 мм. При сильному ураженні вони зливаються в купки невизначеної форми. Спочатку уредопустули прикриті епідермісом, який незабаром розривається, і відбувається розпилення уредоспор. Через 7-10 днів після уредостадії навколо уредопустул або в інших місцях з'являються чорні блискучі теліопустули, що розташовуються у вигляді темно-коричневих маленьких смужок. Теліопустули залишаються під епідермісом до повного дозрівання рослин.

Біологія збудника

Збудником корончатої іржі вівса є гриб Puccinia coronata Kleb.:

• Уредоспори: одноклітинні, жовті, кулясті, діаметром 20-30 мкм, із оболонкою, покритою дрібними шипиками.
• Теліоспори: бурі, двокліткові, розміром 35-60х12-25 мкм, на короткій ніжці. Верхня клітина має 1-8 виростів, що нагадують корону.
• Гриб дводомний: його спермогоніальна і ецідіальна стадії утворюються на жостері проносної, з якого навесні розсіюються ецідіоспори, що викликають первинне зараження вівса.
• Найбільш шкідлива уредостадія. За літній період гриб може дати три генерації уредоспор.

Умови поширення

Інкубаційний період хвороби залежить від температури та триває від 7 до 14 днів. Оптимальна температура для розвитку хвороби +18...+21°C. Сильніше уражуються пізні посіви вівса.

Заходи захисту

• Дотримання сівозміни з включенням культур, не сприйнятливих до іржі.
• Уникнення пізніх строків сівби, які підвищують ризик ураження.
• Використання стійких сортів вівса, що мають генетичну резистентність до корончатої іржі.
• Протруювання насіння фунгіцидами для зниження ризику первинного інфікування.
• Проведення профілактичних обприскувань посівів фунгіцидами у періоди, сприятливі для розвитку хвороби (під час активної вегетації, коли є ризик високої вологості і помірної температури).
• Видалення і знищення рослинних залишків після збору врожаю, оскільки вони можуть бути джерелом інфекції наступного сезону.
• Контроль за дикими злаками, які можуть бути резерваторами інфекції.
• Регулярний моніторинг посівів на наявність ознак хвороби для своєчасного вжиття захисних заходів.