Корончата іржа поширена повсюдно, проявляється зазвичай після викидання мітелки або до початку наливу зерна. На листках, їхніх піхвах і рідше на стеблах утворюються розсіяні жовтогарячі округлі або овальні уредопустули діаметром 0,5 мм. При сильному ураженні вони зливаються в купки невизначеної форми. Спочатку уредопустули прикриті епідермісом, який незабаром розривається, і відбувається розпилення уредоспор. Через 7-10 днів після уредостадії навколо уредопустул або в інших місцях з'являються чорні блискучі теліопустули, що розташовуються у вигляді темно-коричневих маленьких смужок. Теліопустули залишаються під епідермісом до повного дозрівання рослин.

Біологія збудника

Збудником корончатої іржі вівса є гриб Puccinia coronata Kleb.:

Уредоспори: одноклітинні, жовті, кулясті, діаметром 20-30 мкм, із оболонкою, покритою дрібними шипиками.
Теліоспори: бурі, двокліткові, розміром 35-60х12-25 мкм, на короткій ніжці. Верхня клітина має 1-8 виростів, що нагадують корону.
Гриб дводомний: його спермогоніальна і ецідіальна стадії утворюються на жостері проносної, з якого навесні розсіюються ецідіоспори, що викликають первинне зараження вівса.
Найбільш шкідлива уредостадія. За літній період гриб може дати три генерації уредоспор.

Умови поширення

Інкубаційний період хвороби залежить від температури та триває від 7 до 14 днів. Оптимальна температура для розвитку хвороби +18...+21°C. Сильніше уражуються пізні посіви вівса.

Заходи захисту

Дотримання сівозміни з включенням культур, не сприйнятливих до іржі.
Уникнення пізніх строків сівби, які підвищують ризик ураження.
Використання стійких сортів вівса, що мають генетичну резистентність до корончатої іржі.
Протруювання насіння фунгіцидами для зниження ризику первинного інфікування.
Проведення профілактичних обприскувань посівів фунгіцидами у періоди, сприятливі для розвитку хвороби (під час активної вегетації, коли є ризик високої вологості і помірної температури).
Видалення і знищення рослинних залишків після збору врожаю, оскільки вони можуть бути джерелом інфекції наступного сезону.
Контроль за дикими злаками, які можуть бути резерваторами інфекції.
Регулярний моніторинг посівів на наявність ознак хвороби для своєчасного вжиття захисних заходів.