Фітофтороз сої
Ознаки ураження
Хвороба належить до об’єктів зовнішнього карантину рослин. Ураження може відбуватись протягом усього періоду вегетації. Захворювання проявляється у вигляді гнилі на коренях та стеблях та уражує сходи дорослих рослин, бобів і насіння. На стадії проростків симптоми хвороби спостерігаються на головному та бокових коренях у вигляді бурих плям, під якими відбувається розкладання тканин. Ці плями швидко поширюються на здорові ділянки тканини рослин, внаслідок чого порушується водний обмін і відмирання коренів. При розрізі інфікованих рослин помітне темно-буре забарвлення провідних тканин кореневої системи. Порушення кореня сприяє зупинці росту й розвитку рослини. Верхівки інфікованих рослин згинаються до поверхні ґрунту, після чого вся рослина гине. Листки молодих уражених екземплярів мають вигляд опечених окропом, спочатку набуваючи жовтуватого відтінку з прозорою воднистою текстурою.
На більш пізніх стадіях на листковій пластинці з'являються бурувато-коричневі плями, обмежені бічними жилками. Ділянки тканини з інфекцією починають в'янути, темнішати і псіля зовсім засихають. Листя стає крихким та легко ломається. На стеблах виникають сірі плями, які швидко розповсюджуються, інфекована ділянка тканини починає загнивати і рослина поступово вмирає. Початковий етап пожовтіння спостерігається спочатку на нижніх листках, тоді як верхні набувають хлоротичного відтінку. Процес в'янення поступово охоплює рослину знизу догори.
Біологія збудника
Патогенний гриб утворює в міжклітинному просторі рослинних тканин розгалужену одноклітинну грибницю, гіфи якої галузяться під прямим кутом і мають потовщені пухирчасті структури. Протягом вегетаційного періоду сої, збудник захворювання формує нестатеве спороношення у вигляді простих або розгалужених тонких відростків, на кінцях яких утворюються кулясті чи лимоноподібні зооспорангії. Зооспорангії можуть проростати вегетативною ниткоподібною гіфою або давати початок 12-40 бобоподібним зооспорам, облаштованим двома джгутиками. Гриб розвивається при температурному режимі 5–35 оС (оптимум 23–25 оС) і вологості грунту 60–80 % від повної вологоємності. За наявності сприятливих погодних умов на поверхні ураженої тканини рослини з'являється білий наліт нестатевого спороношення. Наліт формується через 15–30 год. після поливу сої або випадання рясних дощів.
Зооспори грибного патогена здатні переміщуватись на значні відстані в ґрунті, спричиняючи інфікування кореневої системи. На стадіях формування та дозрівання бобів, зооспорангії гриба можуть переноситися крапельками дощу, комахами, повітряними потоками на стручки, проникаючи всередину і уражуючи незрілі насінини. Під час статевого циклу збудник утворює товстостінні бурі кулясті зооспори, які переважно локалізуються в міжклітинниках паренхімної тканини, рідше трапляючись у провідній системі рослини-господаря.
Джерело інфекції
Джерелами інфікування виступає насіннєвий матеріал із збереженими рештками грибниці збудника, а також рослинні залишки після збирання врожаю, на яких патоген зберігається у формі зооспор. В ґрунті інфекція життєздатна протягом 5–7 років. Інфікування рослин відбувається через коріння у ґрунті.
Шкідливість
Фітофтороз становить особливу загрозу для сортів сої, сприйнятливих до цього захворювання, де значна частка рослин може гинути внаслідок інфікування, а втрати врожаю можуть сягати до 50%. Масштаби втрат врожаю соєвих культур через фітофтороз залежать від низки факторів: ґрунтових умов, кількості атмосферних опадів, застосованих агротехнологій та стійкості конкретного сорту. Найбільш сприятливим середовищем для інтенсивного розвитку захворювання є важкі за гранулометричним складом ґрунти з недостатнім дренажем. Проте ризик ураження існує і на легших ґрунтах з підорним шаром важкого механічного складу. Водночас посушливі періоди до та після сівби значно обмежують поширення недуги.
Заходи захисту
При виявленні фітофторозу на посівах сої слід ретельно виконати всі рекомендації і приписи, що стосуються карантинних об’єктів. У країнах, де поширене захворювання, ефективними заходами проти фітофторозу є дотримання сівозміни, видалення або заорювання післяжнивних залишків. Велике значення мають також своєчасний збір насіння з незаражених ділянок, їх протруєння та обприскування рослин фунгіцидами в період вегетації.